Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи, а також відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Статтею 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Це право забезпечується, зокрема, наданням оплачуваної щорічної відпустки.

Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП) передбачена можливість звільнення працівника за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення, чисельності або штату працівників.

При скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ст. 42 КЗпП).

Згідно норм законодавства, що діяло раніше, відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей здійснювалось Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

З часу прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717, право потерпілого на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України було виключено.

Ця зміна внесена до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» з метою приведення його норм у відповідність до норм цивільного законодавства, якими передбачено, що моральна шкода відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду.

Отже, Фонд не є винною особою у заподіянні потерпілому моральної шкоди внаслідок страхових випадків, передбачених зазначеним Законом, і не має її відшкодовувати за свій рахунок.

З прийняттям відповідних змін, відшкодувати моральну шкоду, завдану працівникові внаслідок професійного захворювання на виробництві, закон зобов’язує роботодавця.

В обласній, районних угодах, колективних договорах передбачено виплату винагороду за сумлінну працю працівникам, при їх звільненні з роботи.
Разом з тим, не всім вдається її отримати.
Обком Профспілки представив інтереси члена профспілки в Шаргородському районному суді, який зобов"язав відділ освіти виплатити йому грошову винагороду за сумлінну працю у 2010-2011 роках в розмірі 90% ставки заробітньої плати.