Про право на відстрочку від призову на військову службу

Професор Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», який працює там з квітня 2018 року за основним місцем роботи на повну ставку, звернувся у травні 2023 року з позовом до ТЦК, просивши суд визнати протиправними дії ТЦК з його мобілізації. Також він просив скасувати наказ командира військової частини в частині зарахування до списків по особовому складу. Послався на те, що під час мобілізації 5 березня 2022 року ТЦК призвав його на військову службу і наказом командира військової частини від 5 березня 2022 року він був призначений у команду цієї військової частини, де прийняв військову присягу і проходить службу. При цьому він є професором НТУ «Дніпровська політехніка», де працює з 27 квітня 2018 року за основним місцем роботи на 1.0 ставки. Позивач наголошував на тому, що стаття 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації для наукових і науково-педагогічних працівників наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, за умови що вони працюють відповідно у наукових установах та організаціях за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки. На цій основі доводив, що він не підлягав призову, а тому оскаржені дії й рішення відповідачів є протиправними. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову. Суди виходили з того, що чоловік мав право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абзацу 3 частини другої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак для застосування цієї норми ні позивач, ні університет не повідомили ТЦК про наявність такого права, тому центр не володів інформацією про наявність підстав для відстрочки. У цьому контексті суди зауважили, що порядок мобілізації не був порушений, натомість чоловік добровільно прибув до ТЦК й до травня 2023 року не вчиняв дій, які б свідчили про його незгоду з призовом та проходженням військової служби.

Верховний Суд виходить із такого. Предметом спору є правомірність дій ТЦК щодо призову чоловіка на військову службу під час проведення загальної мобілізації 5 березня 2022 року та наказ військової частини від 5 березня 2022 року в частині зарахування його до військової служби.
Суди встановили та матеріали справи підтверджують, що позивач є професором кафедри гірничої інженерії та освіти Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», за основним місцем роботи на 1.0 ставки, з 27 квітня 2018 року. Абзац 3 ч. 2 статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції станом на 5 березня 2022 року) передбачав, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки. Отже, на момент призову на військову службу (5 березня 2022 року) позивач мав право на одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця. Суди першої й апеляційної правильно зазначили, що матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення мобілізаційних процедур чоловік надавав ТЦК документи для підтвердження наявності у нього статусу відповідного науково-педагогічного працівника та оформлення права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. ТЦК, своєю чергою, вказував на те, що не отримував жодних документів, які б підтвердили наявність підстав для надання чоловіку відстрочки, у зв'язку з чим центр не володів такою інформацією на час мобілізації. Стосовно доводів позивача про те, що обов'язок перевірки наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації був покладено на ТЦК, Верховний Суд зазначає таке.

З аналізу пункту 11 Положення №154 вбачається, що оформлення відстрочки від призову для військовозобов'язаних, резервістів під час мобілізації, особливого періоду чи воєнного часу належить до повноважень ТЦК. Вони також ведуть спеціальний облік цих осіб. Водночас відповідно до ч. 11 статті 38 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи. Тобто, з метою ведення районними ТЦК спеціального обліку військовозобов'язаних, резервістів, які мають право на відстрочку, на останніх покладено обов'язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади. Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації кореспондується з обов'язком військовозобов'язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про актуальну місце праці й посаду. Подібний висновок за схожих обставин Верховний Суд уже робив у постанові від 18 січня 2024 року у справі №280/6033/22. З цього приводу суди попередніх інстанцій обґрунтовано зауважили відсутність доказів звернення позивача чи НТУ «Дніпровська політехніка» до ТЦК з наданням підтверджуючих документів. Стосовно аргументів позивача про наявність у закладу вищої освіти обов`язку повідомити відповідний ТЦК про зміни й актуальні дані працюючого військовозобов`язаного, Суд зазначає, що у спірному випадку такі не можуть свідчити про обізнаність ТЦК на час мобілізації про наявність у чоловіка статусу науково-педагогічного працівника та права на відстрочку, оскільки підтверджуючих документів виконання закладом освіти такого обов`язку матеріали справи не містять. Твердження позивача про те, що він не надавав згоди на проходження військової служби під час мобілізації, Суд оцінює критично, оскільки чоловік з моменту його призову на військову службу 5 березня 2022 року до травня 2023 року не вчиняв жодних дій, які би свідчили про його незгоду з призовом та проходженням військової служби.

Фактичні обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин дозволяють Суду дійти висновку, що позивач не скористався можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його у відповідний спосіб.