Архівні дослідження доводять, що 17 березня далекого 1917 року педагоги міста Могилева-Подільського на підтримку ініціативи учителів жіночої та чоловічої гімназій створили професійне об’єднання освітян.

     Так, на руїнах самодержавства після лютневої революції, в умовах світової війни, на окраїні Російської імперії – на Поділлі – мудрі, мужні, далекоглядні наші колеги об’єдналися для спільного відстоювання своїх законних прав та інтересів, задля самозахисту від утисків управлінців, від байдужого ставлення держави та її органів до освіти, її вихованців та працівників. Педагоги врахували досвід історії людства, яке виробило найбільш ефективний і при цьому безкровний спосіб вирішення соціально-економічних проблем суспільства, підвищення життєвого рівня працівників найманої праці - профспілковий рух.

     Вчинок педагогів Могилева-Подільського швидко поширився серед педагогічних колективів Вінниччини. Це був час пробудження і загострення патріотичних, національних почуттів, відстоювання професійних інтересів. Тому об’єдналися у профспілку єврейські, польські вчителі, після довгих роздумів і коливань у вересні 1919 року вчителі-українці теж створили своє профоб’єднання. Тієї ж осені утворилися спілка трудового студентства, союз учителів міста Вінниці, Вінницька губернська учительська спілка, яка увійшла до складу Губернського об’єднання профспілок (гупрофради).

     Історія нашої організації нерозривно пов’язана з історією держави. Жовтнева революція, громадянська війна, розруха, утворення Союзу РСР, НЕП, Сталінські репресії, постійні зміни адміністративно-територіального устрою – все це наклало свій відбиток на профспілку освітян, на її структуру, склад, діяльність.

     Про бурхливість тієї епохи свідчить хоча б той факт, що за неповних шість років наша профспілка 5 разів змінювала свою назву, об’єднувалася і роз”єднувалася з профспілками працівників культури, мистецтва, партійних і комсомольських органів. Відійши в минуле назви нашої профспілки: “Робос”, “Робомис”, “Робоссокульт”, “Вінспілос”...
     Але, не зважаючи ні на що, профспілка жила життям народу, тому займалася ліквідацією неписьменності, колективізацією сільського господарства, агітаційною роботою. Однак, основною проблемою і турботою профспілки в усі часи і за всіх обставин були справи освітянські. Історія залишила нам воістину безцінні факти ролі профспілки у становленні та розвитку освіти на Поділлі.

     Ось лише деякі приклади. Швидко розширялася мережа шкіл, не вистачало кваліфікованих учителів, художньої, методичної літератури.
    Намагаючись допомогти учителям, Вінницьке губернське профоб’єднання розробило статут місцевих педагогічних єднань, статут повітових конференцій, які розглядали проблеми окремих предметів, досвід кращих педагогів, методи роботи в лікнепах, сільських клубах, в хатах-читальнях. Ці конференції та єднання – то прообраз наших нинішніх районних, міських методичних об’єднань, шкільних предметних комісій, в певній мірі – прообраз курсової перепідготовки вчителів.

     З ініціативи губернського правління спілки в 1923 році у Вінниці було відкрито клуб робітників освіти, який став центром культосвітньої роботи серед спілчан і був прообразом нашого обласного Будинку культури вчителя. До послуг учителів було відкрито 2 педагогічні бібліотеки, в яких нараховувалось майже 6 тисяч книг. До речі, одна з них при обласному Будинку вчителя пропрацювала 60 років, збільшила книгофонд до 20 тисяч книг і, на жаль, була ліквідована в 1984 році в зв’язку з централізацією бібліотечної системи.
    З перших же років існування профспілка проводила рейди, перевірки стану закладів освіти, їх матеріальної бази, фінансування.
Ось результати перших рейдів. В Жмеринській зразковій школі були розміщені інші установи, так що на 825 учнів залишилося лише 8 класних кімнат. В Немирівській зразковій школі було лише 148 парт на 420 учнів, діти були змушені писати на колінах, стоячи біля вікна і т.д. і т.д.
    Підсумки профспілкових рейдів, перевірок змушували органи освіти, владні структури активізувати свою роботу, здійснювалися навіть певні кадрові зміни.

     Часто в молодій пролетарській державі влада була безграмотна і безконтрольна. Лише один приклад. Відділ освіти міста Могилева-Подільського в зв’язку з реформою школи, в основу якої закладалися трудові засади, видав наказ завершити навчальний рік 24 квітня 1921 року і розпочати новий 9 травня цього ж року. Профспілка міста опротестувала цей наказ, виділила зі свого складу грамотних, досвідчених педагогів, щоб підсилити кадри відділу освіти.

    Значно росли ціни на товари та продукти харчування, тому стрімко падав життєвий рівень педагогів. За короткий час від становища високооплачуваної еліти суспільства вчителі були доведені до злиденного становища. Вже наприкінці 1917 року профспілка освітян звернулася до органів освіти з вимогою докорінно поліпшити матеріальне становище шкіл та збільшити заробітну плату учителям. Жіноча гімназія Могилева-Подільського оголосила страйк.

     Це були перші вимоги та перший страйк в освітянській профспілці.

    На початку 30-х років нашу галузь потрясали порушення строків оплати праці, іноді борги сягали 3 місяців. Профспілка неодноразово зверталася до прокуратури. Винних звільняли з роботи, накладали стягнення.
Учителі голодували. Губернське правління профспілки створило кооператив “Трудівник”, який вишукував і заготовляв зерно, продукти. Профспілка ділила між освітянами сірники, сіль, квасолю, сорочки, штани, черевики. .. Архів рясніє прізвищами педагогів, яким надавалася допомога. Не дивлячись ні на які труднощі, Профспілка подолян внесла чималий внесок в розвиток освіти, культури, соціальної сфери у м.Вінниці та всієї губернії. Це красномовно видно з архівних документів секції наукових працівників: секція розробила план метеорологічного, геологічного та ботанічного обстеження Поділля, допомогла відкрити музей-садибу М.Коцюбинського, була ініціатором збереження Вінницької філії бібліотеки Академії Наук України, що з часом переросла в обласну бібліотеку ім. Тімірязєва. Профспілка ініціювала відновлення у Вінниці інституту народної освіти, створення медичного інституту, нині це медуніверситет ім. Пирогова і т.д. і т.д.
    Чи не найважчим періодом для профспілкового руху стало передвоєнне десятиріччя – це був період голодомору, репресій, насадження партійної диктатури в профспілках. Захисна організація педагогів переживала примусове переродження в придаток компартійних органів. Це був дуже болісний процес, це були тотальні репресії. І не даремно в архівних сховищах області зовсім відсутні матеріали про нашу профспілку, навіть немає прізвищ її лідерів з осені 1934 по січень 1944 р.

     Сьогодні ми з вдячністю та шаною називаємо імена наших колег, зачинателів профспілкового руху, які давно відійшли у вічність, але залишили по собі справді нерукотворний пам’ятник – профспілкову організацію освітян Вінниччини.

     Це Володимир Басенко та Михайло Колотілов – з Могилева-Подільського, Микола Кузьмін – перший голова губернського комітету профспілки, профспілкові працівники і активісти 20-30 років : Троцюк, Кондрачук, Вільчинський, Безбородько, Фірсов, Зайцев, Дахновський, Мудрик, Богданович, Чепурківська, Лебідь, Степанова і багато-багато інших.
Саме їм, всім учителям, їх самовідданості країна завдячує перемозі у Великій Вітчизняній війні.

     Після звільнення області від німецько-фашистських завойовників профспілка зразу ж відновила свою роботу. Перший повоєнний обком очолила Матяш Ольга Яківна, учителька, учасниця бойових дій .
Обком зайнявся обстеженням житлово-побутових умов демобілізованих, ліквідацією неписьменності, порятунком обездолених, бездоглядних дітей, включився у відбудову приміщень освітніх закладів, у відродження країни.
    З 1965 року обласну організацію очолювали Морозова Валентина Семенівна, Драпак Тетяна Володимирівна, Ярмоленко Микола Маркович і вже зовсім в недавні часи - Гамрецький Іван Степанович.
     За цей час Профспілка відпрацювала свою структуру, методи роботи з первинними організаціями, займалася вирішенням виробничих проблем, професійним зростанням педагогів, умовами праці, оздоровлення тощо.
     Спілчани схвально та з оптимізмом сприйняли проголошення акту незалежності України в 1991 році. Складними були перші роки становлення молодої нашої держави: розвал економіки, закриття підприємств, безробіття, ріст цін, гіперінфляція. Знову вчитель опинився на межі виживання. І саме в цей час в арсеналі профспілки знову з’являються суто профспілкові методи боротьби – мітинги, демонстрації, пікетування, переговори, страйки. Спілчани доклали чимало зусиль, щоб Закон “Про освіту” гарантував педагогам шкіл посадові ставки на рівні середньої зарплати в промисловості, а викладачам вузів – у подвійному розмірі. Так на законодавчому рівні були вирішені вимоги учителів далекого 1932 року, які вони виклали в резолюції свого першого обласного профспілкового з’їзду.

     Проте реалії поки що далекі від законодавчих норм, в 1995-2002 р.р. працівники галузі змушені були знову пережити затяжний період масових порушень строків виплати заробітної плати, відпусток без оплати. Тому обласна профорганізація брала і бере саму активну участь в загальнонаціональних акціях протесту, організовує обласні протестні дії. За роки незалежності держави в області було проведено 9 демонстрацій, більше 40 мітингів і пікетувань, тричі оголошувався загальнообласний страйк, тисячі листів, телеграм направлено первинними, районними організаціями, обкомом Профспілки владним структурам всіх рівнів, аж до центрального, з вимогами про збільшення фінансування галузі, виконання ст. 57 Закону “Про освіту” щодо рівня оплати праці, дотримання строків її виплати і т.д..
Солідарні дії дали позитивні результати. Найбільший наш здобуток – це “розмороження” 57 статті Закону “Про освіту”, введення практично всіх передбачених доплат, оздоровчих та винагороди. В цілому зарплата освітян безумовно зросла. Однак, запровадження Єдиної Тарифної сітки загальмувало цей процес. Тому профспілка продовжує боротьбу.

    На місцевому рівні обласний комітет основну увагу приділяє підвищенню ролі територіальних та первинних профорганізацій в управлінні освітніми закладали через колдоговірну діяльність, організацію правового захисту та всеобучу членів Профспілки на місцях. На даний час колективні договори заключні в 1369 первинних організаціях (з 1461), 97% працівників охоплені колдоговірним захистом. За даними моніторингу, проведеного обкомом за підсумками роботи в 2008 р., завдяки такій роботі профспілки кожен працівник галузі в середньому отримав додатково майже 100 грн. понад встановлені законодавством допомогу на оздоровлення та винагороду за сумлінну працю і зразкове виконання службових обов”язків. Щороку зусиллями профспілки поновлюється на роботі 5-7 працівників, не допускається незаконного звільнення 25-30 чол., обком профспілки розглядає біля 3,5 тисяч усних і письмових звернень освітян, консультує і допомагає вирішити їх проблеми. Лише за два останні роки захищено в судах 995 працівників, на вимогу профспілки її членам повернуто, донараховано та недопущено незаконного утримання 388 764 грн.

     Обком систематично проводить перевірки, дослідження стану оплати праці та інших соціальних питань в галузі і на цій основі впливає на їх позитивне вирішення. Слід відзначити, що в цьому профспілка має належне розуміння і підтримку з боку органів обласної влади – державної адміністрації, обласної ради, обласного управляння освіти.

     Підтримуючи традиції зачинателів профруху, обком освітян сприяє підвищенню фахової майстерності педагогів та престижу педагогічної праці: запроваджено обласну педагогічну премію, лауреатами якої вже стали 60 кращих учителів та викладачів навчальних закладів, багато цінного для педагогів друкує обласна галузева газета “Слово педагога”, заснована в 1995 році, роботу освітянської профспілки обком популяризує через програми обласного радіо «Велика перерва» та обласного телебачення – «Плин». Разом з Будинком учителя, галузевим спорткомітетом, центром дитячого і юнацького туризму проводимо заходи для реалізації та розвитку творчих здібностей, різноманітних талантів членів профспілки – фестивалі художньої і прикладної творчості, спортивні, туристські змагання, конкурси учительських родин і т.д.

    Не секрет, що профспілкове об’єднання сильне, якщо має сильні, надійні ланки, кадри та актив. Сьогодні обласна профорганізація освітян об’єднує 27 районних, 3 міські, 1467 первинних організацій, які охоплюють майже 70 тисяч членів профспілки. Активна позиція практично всіх районних, міських, вузівських профорганізацій сприяє вирішенню проблем освіти та освітян уже в новітні часи.
Історія нашої профспілки незаперечно доводить, що ми сильні, коли разом, коли ми єдині та солідарні в наших вимогах і діях, солідарні з трудящими різних професій. Наприкінці 20-го та на початку 21-го століть ми мали можливість не один раз переконатися в цьому. Тому для нас завжди залишаються актуальними цілком прагматичні гасла:
«В єдності наша сила!»
«Єднаймося, борімося і поборемо!»